Промежина

Визначення

Промежина — анатомічна ділянка нижче діафрагми таза, у межах виходу з малого таза. У топографічній анатомії вона охоплює сечостатевий та анальний трикутники. У вузькому клінічному значенні цим словом часто позначають тканини між задньою частиною статевих органів і анусом: у жінки — між задньою спайкою статевих губ і анусом, у чоловіка — між коренем калитки й анусом.

Промежина, промежинне тіло та тазове дно є різними поняттями. Промежина — ділянка; промежинне тіло — розташований у ній фіброзно-м’язовий вузол; тазове дно — система м’язових і сполучнотканинних структур, що підтримує тазові органи та бере участь у забезпеченні континенції.

Топографія

Ділянка має ромбоподібні межі: спереду — лобковий симфіз, ззаду — куприк, латерально — сідничі горби. Передньобічні межі утворюють сідничо-лобкові гілки, задньобічні — крижово-горбові зв’язки. Лінія між сідничими горбами умовно розділяє її на два трикутники.

Верхню межу глибоких тканин промежини визначає діафрагма таза, сформована переважно м’язом-підіймачем відхідника — m. levator ani — і куприковим м’язом. Поверхневі м’язи промежини лежать нижче та утворюють окремі функціональні групи.

Промежинне тіло

Промежинне тіло — corpus perineale — розташоване по серединній лінії між сечостатевим і анальним трикутниками. У жінки воно лежить між нижньою частиною піхви та анальним каналом. Це тривимірна структура зі сполучної тканини, гладеньких і поперечносмугастих м’язових компонентів; видима на поверхні відстань між піхвою й анусом не відображає всього її об’єму.

До промежинного тіла приєднуються або в ньому переплітаються волокна цибулинно-губчастого м’яза, поверхневих поперечних м’язів промежини, зовнішнього анального сфінктера та медіальних частин комплексу levator ani. Воно пов’язане з промежинною мембраною, стінками піхви й анального каналу.

Його сполучнотканинні відростки розподіляють механічні навантаження між м’язами та прилеглими органами. Термін «центральне сухожилля промежини» є традиційним, але не повністю передає фіброзно-м’язовий склад і просторову будову цієї структури.

Фасції та простори

Під шкірою розташована підшкірна клітковина; у сечостатевому трикутнику її мембранозний компонент описують як фасцію Коллеса. Промежинна мембрана прикріплюється до сідничо-лобкових гілок і пов’язана з промежинним тілом. Вона є важливим орієнтиром для розмежування поверхневого й глибокого просторів.

М’язи та функції

Сідничо-печеристий м’яз покриває ніжки клітора або статевого члена та сприяє підтриманню еректильного напруження. Цибулинно-губчастий м’яз у жінки охоплює цибулини присінка та прилеглу ділянку входу до піхви; у чоловіка пов’язаний із цибулиною статевого члена. Поверхневий поперечний м’яз простягається від сідничої ділянки до промежинного тіла й бере участь у його стабілізації.

Зовнішні уретральний та анальний сфінктери містять поперечносмугасту м’язову тканину й беруть участь у довільному та рефлекторному контролі утримання сечі й калу. Внутрішній анальний сфінктер є гладеньком’язовим продовженням циркулярного шару прямої кишки. Континенція залежить також від м’язів тазового дна, опори органів і нервової регуляції.

Кровопостачання, лімфовідтік та іннервація

Судини й лімфовідтік

Основне артеріальне джерело глибоких структур — внутрішня соромітна артерія, гілка внутрішньої клубової артерії. Вона виходить через великий сідничий отвір, огинає ділянку сідничої ості, повертається через малий сідничий отвір і проходить у соромітному каналі. Її гілки живлять промежинні м’язи, анальну ділянку та еректильні структури. Вени переважно супроводжують артерії.

Поверхневі тканини зовнішніх статевих органів і промежини пов’язані з пахвинними лімфатичними шляхами; глибші структури мають додаткові тазові шляхи відтоку. Для клінічної оцінки важлива конкретна локалізація ураження, тому лімфодренаж усієї промежини не можна зводити до однієї групи вузлів.

Нерви

Соромітний нерв — n. pudendus — утворюється переважно з передніх гілок S2–S4. Його хід пов’язаний із крижово-остьовою зв’язкою, сідничою остю та соромітним каналом у фасції внутрішнього затульного м’яза. Основні гілки — нижні прямокишкові нерви, промежинний нерв і дорсальний нерв клітора або статевого члена.

Вони забезпечують соматичну чутливість значної частини промежини й рухову іннервацію її поверхневих м’язів та зовнішніх сфінктерів. Межі чутливих зон перекриваються з територіями інших нервів, зокрема клубово-пахвинного, статево-стегнового та заднього шкірного нерва стегна. Автономна регуляція еректильних тканин здійснюється також через тазові сплетення; її слід розрізняти із соматичною іннервацією.

Ембріологія

Розвиток промежини пов’язаний із розмежуванням клоаки на сечостатевий та аноректальний відділи, формуванням окремих зовнішніх отворів і ростом прилеглої мезенхіми. Шкіра, промежинне тіло та м’язові структури формуються внаслідок різних, взаємопов’язаних процесів.

Серійні гістологічні дослідження людських ембріонів і плодів, опубліковані 2025 року, деталізували формування промежинного шва та диференціацію зовнішнього анального сфінктера й цибулинно-губчастого м’яза зі спільної мезенхімної ділянки. Ці дані уточнюють просторовий розвиток промежини, який не обмежується лише поділом клоаки.

Клінічне значення

Пологова травма

Під час вагінальних пологів промежинні тканини розтягуються, а травма може охоплювати шкіру, м’язи, промежинне тіло та анальний сфінктерний комплекс. Ступінь ушкодження визначають за залученими структурами.

Ушкодження III–IV ступеня позначають як акушерську травму анального сфінктера — OASI. Огляд після пологів має встановити глибину травми та цілісність сфінктерів; лише поверхнева оцінка рани для цього недостатня. За NICE, епізіотомію не виконують рутинно при спонтанних вагінальних пологах: рішення залежить від клінічної потреби.

Візуалізація та хірургічна анатомія

Дослідження 2026 року із тривимірним ультразвуковим оцінюванням 384 жінок через рік після перших вагінальних пологів виявило зв’язок тяжкості розривів із відхиленнями будови м’язів, які приєднуються до промежинного тіла. Відсутність вихідного дослідження до пологів обмежує розмежування набутих змін і анатомічних варіантів; ультразвукове відхилення не є синонімом доведеного симптоматичного ушкодження.

Сідничо-анальні ямки містять пухку жирову клітковину, що допускає розширення анального каналу, але також утворює простір поширення абсцесів. У промежинній хірургії та при регіонарній анестезії необхідно враховувати соромітний судинно-нервовий пучок, фасціальні межі й варіабельність нервових гілок.