Яєчникова вена

Визначення

Яєчникова вена (vena ovarica) — парна судина, яка відводить кров від яєчника та пов’язаних із ним венозних сплетень. Праворуч вона типово впадає в нижню порожнисту вену, ліворуч — у ліву ниркову вену. Це жіноча гонадна вена, анатомічно відповідна яєчковій вені.

Яєчниковий венозний відтік належить до взаємопов’язаної системи вен придатків, матково-піхвових сплетень і внутрішніх клубових вен. Його клінічне значення визначається не лише будовою окремого стовбура, а й напрямком кровоплину та прохідністю суміжних шляхів відтоку.

Анатомія та топографічний хід

Венозні гілки виходять із воріт яєчника та формують сплетення в його брижі. Далі судини проходять у підвішувальній зв’язці яєчника поряд із яєчниковою артерією й об’єднуються у більші стовбури. У черевній частині вена піднімається заочеревинно по задній стінці живота в напрямку ниркової ділянки.

Вена супроводжує судинний пучок придатків, але артеріальні й венозні варіанти не обов’язково збігаються. Під час операцій і судинної візуалізації кожну складову пучка оцінюють окремо. Взаємовідношення з сечоводом і нирковими судинами мають значення при мобілізації заочеревинних тканин.

Анатомічні варіанти

Описані повне або часткове подвоєння яєчникових вен, кілька кінцевих стовбурів і нетипові місця впадіння. Зокрема, права яєчникова вена не в усіх випадках впадає безпосередньо в нижню порожнисту вену. Відмінності можливі також у діаметрі, довжині й будові термінальної ділянки.

Кадаверне дослідження 2019 року включало 47 жіночих препаратів, тобто 94 сторони, і документувало варіанти стовбурів та їхнього закінчення. Метааналіз, опублікований у випуску Folia Morphologica за 2026 рік, узагальнив 35 досліджень і підтвердив переважання класичної правобічної та лівобічної схем відтоку. Виявлення додаткового стовбура важливе для повного анатомічного планування емболізації або операції.

Венозна гемодинаміка та клапанна функція

Фізіологічний відтік спрямований від яєчника до проксимальних венозних колекторів. Клапани обмежують ретроградний кровоплин, проте їхня наявність і спроможність варіюють. Підвищення тиску у проксимальному колекторі та недостатність клапанів є різними гемодинамічними механізмами й потребують розмежування.

Ліва яєчникова вена пов’язує тазові сплетення з лівою нирковою веною. За порушення ниркового венозного відтоку цей шлях бере участь у колатеральному дренуванні. Водночас анатомічне звуження лівої ниркової вени на зображенні саме по собі не встановлює симптоматичного венозного захворювання.

Клінічне значення

Тазові венозні розлади

Недостатність яєчникового венозного відтоку входить до спектра тазових венозних розладів (pelvic venous disorders, PeVD). Їхня патофізіологія охоплює рефлюкс, обструкцію або поєднання цих механізмів у взаємопов’язаних яєчникових, ниркових, клубових венах і тазових сплетеннях.

Класифікація SVP розділяє симптоми (Symptoms), варикозні венозні структури (Varices) та патофізіологію (Pathophysiology), включно з анатомією, гемодинамікою й етіологією. Це дозволяє описати клінічний стан точніше, ніж лише констатація «розширеної яєчникової вени».

Хронічний тазовий біль оцінюють із урахуванням венозних та інших гінекологічних, урологічних, аноректальних і м’язово-фасціальних причин. Практична настанова SIR 2026 року передбачає клінічне оцінювання, візуалізацію перед втручанням та індивідуальний вибір лікувальної тактики. Знахідка на КТ або УЗД не є самостійним показанням до емболізації.

Тромбоз яєчникової вени

Тромбоз яєчникової вени є окремим патологічним станом і відрізняється від хронічного рефлюксу. Він описаний у післяпологовому періоді, при злоякісних захворюваннях, після операцій, при інфекціях та інших запальних станах. Клінічними проявами є абдомінальний або тазовий біль і, за відповідного контексту, гарячка; частину тромбозів виявляють випадково під час візуалізації.

Анатомія впадіння визначає напрямок можливого поширення тромбу до нижньої порожнистої або ниркової вени. Описані також тромбоемболічні ускладнення. Огляд 2024 року узагальнив 19 первинних досліджень із 1128 пацієнтками; їхні показники частоти суттєво залежали від клінічної групи. Вони не становлять єдиної оцінки ризику для всіх жінок.

Візуалізація

Ультразвукове дослідження з доплерографією застосовують для оцінювання доступних венозних сегментів, напрямку кровоплину та тазових сплетень. Результат залежить від дослідженої ділянки, положення пацієнтки й використаних функціональних проб. Висновок має розрізняти розширення судини, рефлюкс і ознаки тромбозу.

КТ та МР-венографія характеризують венозні стовбури, варіанти відтоку, суміжні структури й обструктивні зміни. При підозрі на тромбоз важливо оцінити протяжність ураження та проксимальні колектори. Катетерну венографію використовують за відповідних показань, зокрема для анатомічного й гемодинамічного планування ендоваскулярного втручання.

Клінічний діагноз формують на основі поєднання симптомів, анатомії та гемодинаміки. Єдине числове значення діаметра не замінює цієї оцінки.