Зв’язки матки

Визначення

Зв’язковий апарат матки — сукупність перитонеальних, сполучнотканинних і фіброзно-м’язових структур, які пов’язують матку з тазовою стінкою та сусідніми органами, визначають її рухливість і беруть участь у підтриманні положення шийки матки та верхньої частини піхви.

Термін «зв’язка» в цій ділянці не завжди означає щільний колагеновий тяж, подібний до суглобових зв’язок. Широка зв’язка є дуплікатурою очеревини; кардинальний і крижово-матковий комплекси належать до системи апікальної сполучнотканинної опори; кругла зв’язка має виразну фіброзно-м’язову будову.

Анатомічна організація

Матка розташована в системі взаємопов’язаних тканин, а не ізольовано підвішена на кількох окремих тяжах. Навколо шийки матки сполучна тканина переходить у парацервікальні структури, а біля верхньої частини піхви — у паракольпій. Ці переходи не всюди мають чіткі макроскопічні межі.

Положення матки залежить також від тазового дна, об’єму сусідніх органів і цілісності сполучнотканинних прикріплень. Зв’язкові структури забезпечують опору зі збереженням фізіологічної рухливості.

Широка зв’язка матки

Широка зв’язка складається з переднього й заднього листків очеревини та простягається від матки латерально. Її вільний верхній край пов’язаний із матковою трубою; між листками розташовані сполучнотканинні структури, судини та інші елементи придатків. Яєчник прикріплюється до заднього листка короткою брижею й не міститься повністю всередині широкої зв’язки.

У нижній ділянці широка зв’язка межує з підочеревинними парацервікальними тканинами. Її перитонеальні листки та кардинальний комплекс не є тотожними структурами. Широка зв’язка не становить основного механізму утримання шийки матки від опущення.

Власна зв’язка яєчника (lig. ovarii proprium) поєднує його матковий кінець із маткою. Підвішувальна зв’язка яєчника (lig. suspensorium ovarii) проходить до тазової стінки та містить яєчникові судини. Ці структури організують положення й судинні зв’язки придатків і відрізняються від апікальної опори матки.

Кругла зв’язка матки

Парна кругла зв’язка починається біля матково-трубного переходу, з передньобічного боку матки, прямує до глибокого пахвинного кільця та пов’язана з пахвинним каналом. У її будові поєднуються сполучна тканина й гладенькі м’язові волокна. Вона сприяє передній орієнтації тіла матки, проте не замінює кардинально-крижово-маткову систему опори.

У класичному описі її дистальні волокна поширюються до тканин великої статевої губи. Дослідження дорослих препаратів показують значну варіабельність цього закінчення. У серії з 19 круглих зв’язок 2018 року виявлено прикріплення до тканин біля пахвинних кілець або лобкової ділянки, без простеженого закінчення у великих статевих губах. Тому дистальне прикріплення не слід описувати як незмінний окремий пункт.

Кардинальний і крижово-матковий комплекси

Кардинальна зв’язка

Кардинальний комплекс, також відомий як поперечна зв’язка шийки матки або зв’язка Макенродта, простягається від шийки й верхньої частини піхви до бічної тазової стінки. Це розгалужена сполучнотканинна система, пов’язана із судинними пучками. Її не слід уявляти як однорідну горизонтальну смугу колагену.

МРТ-реконструкції демонструють просторову організацію кардинальних структур та переплетення їхніх волокон із крижово-матковими біля шийки й верхньої піхви. Назва «поперечна зв’язка» не передає всіх напрямків цієї тривимірної системи.

Крижово-маткова зв’язка

Крижово-маткові комплекси прямують дорсально від задньобічних відділів шийки та верхньої частини піхви, по обидва боки прямої кишки. Вони пов’язані з задніми тазовими фасціальними й м’язовими структурами. У конкретних препаратах і на МРТ зона їхнього тазового прикріплення варіює; пряме прикріплення кожного волокна лише до крижової кістки не є універсальним описом.

Поверхневі перитонеальні складки позначають краї прямокишково-маткової заглибини. Глибший крижово-матковий комплекс містить сполучну тканину, судини, нервові волокна й автономні нервові елементи. Видима складка очеревини та весь підлеглий комплекс мають різний обсяг.

У передніх парацервікальних тканинах розташовані міхурово-маткові та міхурово-піхвові сполучнотканинні структури. У хірургічному описі вони пов’язані з мобілізацією сечового міхура, дистального сечоводу та судинно-нервових тканин; вони не тотожні міхурово-матковій складці очеревини.

Гістологія та механічні властивості

Сполучнотканинні опорні комплекси містять колагенові й еластичні волокна, фібробласти, гладеньком’язові пучки, судини, нерви та жирову тканину. Частка цих компонентів залежить від структури й ділянки забору матеріалу. Дані про круглу зв’язку не можна автоматично переносити на кардинальний або крижово-матковий комплекс.

У механічному дослідженні тканин від 13 свіжих жіночих кадаверів без пролапсу широкі, круглі й крижово-маткові зв’язки мали нелінійні залежності між напруженням і деформацією. За умов одноосьового розтягнення крижово-маткові зразки були жорсткішими за круглі та широкі. Це порівняння характеризує досліджені зразки й протокол навантаження; воно не визначає універсального безпечного натягу під час операції.

Ембріологія

Кругла зв’язка розвивається у зв’язку з жіночим провідником статевої залози — gubernaculum. Класична схема також пов’язує власну зв’язку яєчника з цією системою, проте деталі ранньої тканинної диференціації потребують відокремлення від спрощеної схеми дорослої анатомії.

У гістологічному дослідженні людських ембріонів і плодів із тривимірними реконструкціями, опублікованому у випуску Clinical Anatomy за 2026 рік, gubernaculum простежено приблизно з 6,5 тижня розвитку. Він пов’язував мезонефральну ділянку з бічною стінкою тіла й набував фіброзно-м’язової будови круглої зв’язки. Автори не змогли виділити власну зв’язку яєчника як окрему структуру в досліджених плодів до 12 тижнів.

Перитонеальне випинання біля gubernaculum утворює жіночий піхвовий відросток очеревини, відомий як канал Нука. Його облітерація й топографічні взаємовідношення мають значення для анатомії пахвинної ділянки.

Клінічне значення

Пролапс та реконструктивна хірургія

Кардинальні й крижово-маткові структури забезпечують апікальну опору шийки матки та верхньої піхви — рівень I у функціональній моделі вагінальної опори. Їхня недостатність бере участь у розвитку маткового й апікального вагінального пролапсу. Оцінювання пролапсу має враховувати весь опорний комплекс, включно зі станом тазового дна, а не лише одну зв’язку.

Крижово-маткові структури використовують для відновлення апікальної опори. При виборі місця фіксації враховують сечоводи, судини й нервові елементи. Відсутність чіткої межі між комплексами біля шийки та піхви має значення для анатомічного планування.

Судинно-нервова та сечовідна топографія

У парацервікальній ділянці сечовід проходить під матковою артерією перед входженням до сечового міхура. Просторові відношення змінюються при тракції, збільшенні матки, рубцюванні й деформації тканин. Наведені в анатомічних описах відстані не є універсальними операційними межами.

Глибокі крижово-маткові та парацервікальні тканини пов’язані з автономною іннервацією тазових органів. Цей зв’язок враховують при гістеректомії, видаленні глибоких ендометріозних уражень і реконструкції апікальної опори. Перитонеальний орієнтир сам по собі не визначає положення всіх підлеглих нервових і судинних елементів.