Інтрацитоплазматична ін’єкція сперматозоїда (ICSI)

Принцип методу

ICSI змінює лабораторний етап запліднення, а не весь цикл лікування. Стимуляція яєчників, отримання ооцитів, культивування ембріонів і їх перенесення відбуваються в межах програми IVF. Перші вагітності після ICSI описала група Gianpiero Palermo у 1992 році.

Клінічно важливо розрізняти технічне введення сперматозоїда і власне запліднення. Після ICSI можливі відсутність активації ооцита, аномальне запліднення або припинення розвитку ембріона. Метод не виправляє всі порушення якості гамет.

Показання та межі застосування

• Виражений чоловічий фактор: суттєво обмежена кількість або рухливість життєздатних сперматозоїдів, за яких класичне IVF має низьку ймовірність запліднення.
• Хірургічно отримані сперматозоїди: з яєчка або придатка яєчка при відповідних формах азооспермії.
• Попередня повна або значна невдача запліднення при класичному IVF: після аналізу клінічних та лабораторних причин.
• Розморожені ооцити: ICSI є усталеним методом їх запліднення після вітрифікації.

При PGT-M ICSI може бути доцільною для зменшення контамінації зразка сторонніми сперматозоїдами; рішення узгоджують із генетичною лабораторією. Саме планування PGT-A не доводить необхідності ICSI у кожному циклі.

Вік жінки, низький оваріальний резерв, мала кількість отриманих ооцитів або нез’ясоване безпліддя самі по собі не є доказом переваги ICSI. Ізольоване зниження частки морфологічно нормальних сперматозоїдів також оцінюють у контексті всієї спермограми, анамнезу та попереднього запліднення.

Обстеження перед лікуванням

Обстеження проводять для обох партнерів. У чоловіка з вираженими змінами спермограми або азооспермією потрібна андрологічна оцінка причини порушення. За показаннями виконують каріотипування, дослідження мікроделецій Y-хромосоми або CFTR; набір тестів визначають за клінічним фенотипом, а не за самим фактом планування ICSI.

Генетичне консультування має пояснити можливу передачу причини чоловічого безпліддя нащадкам. ICSI може подолати бар’єр запліднення, але не усуває спадковий ризик. До початку стимуляції узгоджують спосіб отримання сперматозоїдів, резервний план на випадок їх відсутності та використання кріоконсервованого матеріалу.

Лабораторні етапи

1. Отримання й оцінка ооцитів. Після пункції фолікулів видаляють клітини кумулюса. Для стандартної ICSI використовують зрілі ооцити на стадії метафази II (MII).
2. Підготовка сперматозоїдів. Метод обробки залежить від походження та характеристик зразка. Ембріолог оцінює придатність сперматозоїда до ін’єкції; за відсутності рухливості особливо важливе підтвердження життєздатності.
3. Мікроін’єкція. Ооцит утримують фіксувальною піпеткою; іммобілізований сперматозоїд вводять ін’єкційною піпеткою в цитоплазму. Потрібні контроль температури, умов середовища та мінімізація механічного ушкодження.
4. Оцінка запліднення. Наступного дня перевіряють стан зиготи; типовою ознакою нормального запліднення є два пронуклеуси (2PN). Оцінку проводять у визначене лабораторним протоколом часове вікно.
5. Подальше культивування. Розвиток і морфологію ембріонів оцінюють для планування перенесення або кріоконсервації.

Морфологічна оцінка допомагає ранжувати ембріони, але не є прямим тестом їх хромосомного статусу. Наявність 2PN також не означає, що ембріон неодмінно досягне стадії бластоцисти або імплантується.

Ефективність і сучасні дані

Основний клінічний результат — живонародження, а не лише частка запліднених ооцитів. Порівняння лабораторних показників потребує однакового знаменника: усі отримані ооцити, зрілі ооцити або ооцити, яким виконали ін’єкцію, — різні групи.

У рандомізованому дослідженні INVICSI, опублікованому в Nature Medicine у 2025 році, брали участь 824 жінки, які проходили перший цикл IVF без тяжкого чоловічого фактора. Кумулятивна частота живонародження становила 43,2% у групі ICSI та 47,3% у групі класичного IVF; відносний ризик — 0,91, 95% довірчий інтервал — 0,79–1,06. Статистично значущої переваги ICSI не виявлено.

Висновок ASRM 2026 року узгоджується з цими даними: рутинне застосування ICSI без чоловічого фактора або попередньої невдачі запліднення не покращує частоту живонародження. Результати таких досліджень не слід переносити на пацієнтів із тяжким чоловічим фактором, для яких ICSI має інше клінічне обґрунтування.

Невдача запліднення та додаткові методи

Якщо запліднення не відбулося, аналізують зрілість і кількість ооцитів, життєздатність сперматозоїдів, ознаки порушення активації та технічні умови процедури. Це спільний клініко-ембріологічний розбір, а не автоматичне свідчення «поганих яйцеклітин».

Штучну активацію ооцитів, зокрема із застосуванням кальцієвих іонофорів, розглядають лише в окремих ситуаціях, наприклад при повторній невдачі запліднення або певних дефектах сперматозоїдів. Вона не є рутинним етапом ICSI. Для PICSI, IMSI та інших способів додаткової селекції необхідно окремо оцінювати дані щодо живонародження й безпеки; технічна складність не доводить клінічної користі.

Ризики та контроль якості

Специфічний процедурний ризик — ушкодження або дегенерація ооцита під час мікроін’єкції. Ризики стимуляції, пункції та перенесення ембріонів належать до програми IVF загалом. Зокрема, синдром гіперстимуляції яєчників не спричиняється ін’єкцією сперматозоїда.

При оцінці здоров’я дітей необхідно враховувати причини безпліддя, генетичні чинники та особливості батьків. Дані INVICSI не показали статистично значущої різниці у вроджених аномаліях між групами, але окреме дослідження не виключає рідкісних або віддалених ризиків.

Контроль якості включає простежуваність біоматеріалу, перевірку ідентичності, документування маніпуляцій, компетентність персоналу та аналіз лабораторних показників. Відхилення результатів оцінюють із поправкою на склад пацієнтів і характеристики матеріалу.